Дощі над Україною

з рубрики / циклу «Війна»

А з неба дощ-це плаче Україна,

а з неба дощ -це сльози матерів.

та забагато в нас тепер дощів…

Давно живем не пам`ятаючи себе і РОДУ,

мов Україна сирота,

Забули, Сила-в єдності Народу,

то ж доля нам цю пам`ять поверта.

Забули ми, що маємо «родину»,

що один одному ми «друг» і «брат»!

Що треба поважати ту країну, де народився і зростав…

Не доглядали ми за своїм садом,

все думали, що не важливо це,

Та буря піднялась, сипнула градом,

і залила нас тим страшним дощем.

Здається, що далеко до світанку,

що тонемо без права на життя,

Немає сил триматися до ранку

і,майже, хочеться пізнати забуття.

В тяжкі часи ці вистояти треба

й хоча вітри безумні дмуть,

У нас ще буде чисте синє небо,

у нас ще буйно квіти зацвітуть!

Дощі не змиють біль той і розпуку,

що огорнули мов туманом нас,

Все ж маєм силу витримати муку,

а в серці віру-Бог не лишить нас!

Ми всі тепер немов одна родина,

омиті всі отим святим дощем,

І молимось за тебе, Україно,

тобі наша любов і серця щем.

Тож зберемося з духом, в цю страшну негоду,

що налетіла й принесла біду,

Ми віднайдемо силу в єдності Народу,

ще буде веселка і в нашім саду.