Рубежі
з рубрики / циклу «Мить небесного натхнення»
Попелясто-індигове небо як рись
по верхівках дерев із нестримністю мчиться.
І цукровими нетрями хмари взялись,
мов невидана досі Шумеру столиця.
Час жене безкінечну колону машин,
серед сутінок міста, за межами тиші.
Ти стоїш відчуваючи явного плин,
і усе наче пташка, що землю залишить.
Ми не знаємо шлях нас куди приведе -
із туману світів Андромеда зів’ється.
Там де зорі гніздяться на небо руде
рубежі на дрібнющі розбито на скельця.
12.04.2014
