09.10.2014 22:31

18+

294

2 | 2

 © Антоніна Грицаюк

Війна забрала чоловіка

з рубрики / циклу «Про долю»

Молилась Богу, бо так треба,

Тягнула руки все до неба,

Молилась Богу та ридала,

За що так доля покарала?

Війна забрала чоловіка,

Не зрозуміла і дволика,

Не передати біль словами,

Сама лишилась з діточками.

Чорні дні, самотні ночі,

Вже виплакала свої очі,

Хоча б їй тіло повернули,

Про нею миттю всі забули.

Він в тому пеклі залишився,

По ночах чоловік їй снився,

Життя забрали, верніть тіло,

Серденько з відчаю тремтіло.

Невже така його заслуга,

Над тілом коїться наруга,

Малилась Богу, як могла,

Скільки ще буде того зла?!

м. Славута,