Дама серця

Стояла із мамою й татом під віттям вільшаним

У тихому затінку дівчина – вродою мила.

Волосся дрібні завитки, мовби гроно каштанів,

Лягали на плечі холодні і сяюче білі.

В червоному платті, що срібною ниткою шите.

Трояндою квітне, сердечний ховаючи трепет,

І в рицаря, що свій шолом при арені залишив,

Очима стріляє так тонко, немов з арбалету.

А в того біляве волосся, як топлене млеко,

Яке під шоломом змокріло й взялось завитками,

І очі блакитні, і усмішка лущена, терта,

І в серці гарячому – легкість померти за даму.

Недавно посвячений в рицарі, знатного роду,

Прибув на турнір – одиночка, сміливець, зухвалець!

А ввечері, пил обтрусивши із ніг, її – горду –

Посміє, припавши коліном, просити на танець.

Він виклик прийняв, обернувшись і глянувши косо.

Прекрасна! Але зосередитись слід перед герцем!..

І мріє вона відмовляти йому цілу осінь,

Щоб стати по тім загадковою дамою серця…

Вона така юна, сміється з розмов про заміжжя.

А в замку холодному сіро. І хочеться дуже,

Щоб рицар розвіював сум її тиждень за тижнем,

Допоки їй батько не знайде достойного мужа.

Один нещодавно добивсь – цілував її руку,

Співав серенаду в саду, як цвіркун осмілілий.

Розгніваний татко зіскочив із лави і хутко

З мечем вибіг в браму й обтяв тому рицарю крила.

А цей, – панна стримує подих в тугому корсеті

І трохи збентежено соває пальці в перчатках, –

Молодший з синів, майоратом до нитки обдертий,

Він – рицар без спадку, якому нема що втрачати.

Візьміть участь в обговоренні