ЛАГІДНИЙ УКОЛЬЧИК
Костик розплакався як тілько-но зайшов до маніпуляційного кабінету. Не допомогли і мамині улещування.
― Боюсь!.. Боюсь уколів!.. ― Костик своєї.
― Е-е-е… ти ж нічого ще не знаєш, а вже боїшся, ― доброзичливо мовила медсестра. ― Й у мене ще не був?
― Ні.
― Отож бо! І багато цікавого не бачив.
― Костик зирк-зирк ліворуч ― праворуч…
― Не туди поглядаєш. Ось, гляди, який у мене диво-шприць: має вушка, оченята, бровки, ротик і носик-хоботок, як у слоника! ― сказала медсестра. — Він набрав ось цю лікувальну водичку― бачиш? ― і тепер хоче нею полоскотати тебе. Хочеш?
― Ага…
― Він прагне зануритись у твою шкіру. Але цей дотик буде не як у комарика, а лагідний і ніжний. Тобі сподобається! То як?
Хлопчик погодився. І, на здивування мами, забажав, щоб диво-шприць з носиком-хоботком, як у слоника, полоскотав його ще раз.
― Я тепер усім друзям говоритиму, що уколів боятися не треба, коли їх роблять диво-шприці. Вони лише приємно лоскочуть, ― мовив хлопчик, зітхнувши з полегшенням.