ХМАРКА З КАТЕЮ ДРУЖИЛА
Катеринка побачила перед собою свою ж тінь і зацікавилась: якщо стати обличчям до тіні ― вона попереду, спиною ― позаду, боком ― збоку; якщо йти ― й тінь іде: чи то попереду, чи ззаду, чи збоку.
Катеринка так загралася з тінню від себе, що забула погодувати й качаток у загороді.
Аж враз ― тінь зникла! Дівчинка круть-верть ― немає тіні зовсибіч. Що таке?
― А от і не побачиш тіні! А от і не побачиш… мене! - Гукає хмарка з височини неба. ― Я краща за тінь.
Катеринка посміхнулася хмарці:
― Чим краща?
― З мене може дощик бути, або ось така природна парасолька над тобою від спекотних променів сонця!
Катеринці стало неймовірно приємно від зворушливої уваги до неї, ще маленької. А бач!..
― Тоді, будь ласка, хмаринко, подружко моя, влаштуй душ для моїх качаток у загороді. Вони так люблять купатися, а до ставка далеченько…
― Гаразд! Але спершу ти зробиш те, про що забула, граючись зі своєю тінню, - покормиш їх.
― Добре-добре! ― пообіцяла дівчинка.
Відтоді Катеринка і хмарка стали нерозлучними подружками.
