Рудоволоса осінь Жанна д‘Арк
У обладунках з міді, бронзи й злата
На вітрогривому коні, мов Жанна д‘Арк,
Ти увірвалась в літа мого хату
Й каштанним поглядом знесла із неї дах.
Рудоволоса бестіє, до тебе
Не пізнавав я досі осені на смак:
Сльота солоно-терпка з диким медом;
І біль солодкий, і жагучий хміль думок…
Наносиш іній ти своїм цілунком
На все, та тільки не на весни вуст моїх.
Густим зелом і квітом обладунки
Зміню твої усі, як тільки скресне сніг.
