ЗНАЙКО — НЕЗНАЙКО

Під час перерви на парті опинилися поруч буквар і новий зошит. Зошиту все було цікаво. Він роздивлявся зусибіч — на простору класну кімнату, світлі вікна, настінні портрети письменників, таблиці з формулами, наочні плакати, учительський стіл, численні парти, серед яких була і парта його господаря.

І все було б добре для нового зошита, якби він час од часу не чув якийсь іроничний сміх, що лунав неподалік. Зошит аж затамував подих, озирнувся й очам своїм не повірив: з нього — чистого зошита! — насміхався... буквар.

Та хто він такий, цей буквар! Як він узагалі наважився насміхатися?!. І — чому!!!

— Це що за диво таке лежить тут поруч зі мною? — запитав буквар, пильно дивлячись на зошит.

— Сам ти «диво»... — відчебучив зошит.

— Та, якщо серйозно, я — справді диво! Бо, ось глянь, на своїх сторінках маю прецікаві тексти, малюнки, гарні заголовки, всілякі заставки! А літери абетки як гарно виведені! А обкладинка! А вигляд! Дивись-дивись!..

І буквар почав перекидати свої сторінки, показуючи які вони неповторні — такі, що тільки й спонукають малечу до навчання, та не простого, а відмінного.

— Отож я — знайко-всезнайко! — зробив висновок буквар.

— А я, виходить, незнайко?.. — наче про себе мовив новий зошит.

— Ух, ти-и!!! — раптом почули вони захоплений вигук одного з учнів, який звертався до свого товариша. — У тебе є такий чудовий новий зошит?!

— Так! Тепер я до нього акуратно записуватиму всі знання, які почую на уроці.

— Чув? — звернувся зошит до букваря. — «Знання, про які дізнається на уроці». А їх, як мені стало відомо, багато й різних — не те, що лишень у тебе. Тож на мої сторінки може бути записано знань більше й найрізноманітніших...

І з тим гордо відкрив обкладинку, підставляючи білі чисті сторінки своєму господареві.

Буквар через такі аргументи тільки знічено зашарівся.