23.11.2014 01:55
для всіх
183
    
  - | -  
 © Кучеренко Олександр Васильович

Моя 23-тя осінь

Жовтень


розкинувся перед Покровою –


великий, буднючний пастор.


Жовтень –


це високовольтний провід, що


зігнувсь


під гірляндами


птаства.




Провід звисає –


каліка, 


підпертий


милицями стовбів


попід пахви.


Осені, певно, бракує перцю, 


ново́го


пророка


з па́ствою.




Битий вітрищами, 


січений зливами, 


рубаний скипнем, 


листо́пад – мінога.


Гучно мовчить


про щось надто важливе, 


кричить, наче пісня німого.




Він –


спустошений, 


він –


спустелений, 


вичавлений


старий


жиголо.


Мріє в обіймах


осінніх пастелей, 


немов


без колес


"Жигулі".




Круки польових чорноземів


крякають


під небом


холодного


листопаду –


барони безмежжя у чорних фраках


дзьоби́


набивають


падаллю.




Хай ірії в небі –


хвости меланхолії, –


під звуки


стрімкого


та жвавого скерцо


я буду


безвихідь


вдягати у колір


і плавити


зло


на цукерки.




Я нищити буду


думок


лепрозорії, 


безглуздих


років і рядків стоси –


хай слухає казку


про літо й про зорі


моя


двадцять третя


осінь...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!