Жебракове багатство
Старий безпритульний гульвіса,
жебрак пошарпаний
любив сновигать
передмістям нічного Мадриду.
Як знатні буржуа,
мав клаптик
власного
шарму –
дірявий дощар
з рукояткою
із модрини.
Хоч сірі осінні ранки
стрічали мрякою,
та вбогий радів погоді
і брав парасольку –
бідар хизувався.
Стрибав як актор міраклю.
Кричав: «Дайте пива,
в горлянці моїй
пересохло!»
То радісно ніс дощара́,
підіймав над ма́ківкою,
то ледве волік
і повітря хапав гортанню...
З грудей жебрака
проростали червоні маки,
коли парасольку до серця
він
пригортав.
Вона була другом,
багатством,
його «Еспаньйолою».
І, як фараон
(імператор Китаю),
рукою
він гладив її перед сном,
як останній
йолоп...
Та в снах жебракових
був маляром
Оле-Лукойє.