РОЗСПІВУВАННЯ ЯК ТРЕНУВАННЯ СЛУХУ

З цими А, Е, Є, И, І, Ї. О, У, Ю, Я у школі одна біда. Штатним учителем музики і співів працює А. Решта голосних літер абетки – вчителями інших дисциплін. Але їм завжди хочеться, ну хоч трішечки, провести музичний урок. Мовляв, ми – теж голосні. Вони дражнять А, звертаючи увагу на одноманітність звуків під час розспівування. Кажуть, що ж це за вчителька, коли повторює лише а-а-а-а… Тож виходить не до, ре, мі, фа, соль, ля, сі, а да, ра, ма, фа, саль, ла, са.

Керівництво школи не витримало таких суперечок між колегами і дозволило на один з уроків прийти усім голосним та провести урок співів разом з А.

- Де-е-е, ре-е-е, ме-е-е, фе-е-е, се-е-ль, ле-е-е, се-е-е, - проспівала Е, подаючи приклад класу.

Учениці-літери тільки роти пороззявляли. Вони вже звикли до да, ра, ма, фа, саль, ла, са. А тут щелепи якось треба по-іншому розтуляти, губи розширювати, щоб е-е-е виходило. Ну, що це таке?..

- Я знаю як правильно розспівування влаштувати! – бадьоро сказала Є. Наслідуйте мій приклад: - Дь-е-е, рь-е-е, мь-е-е…

- З тобою все ясно, - зауважила И. – З’їла М’який знак і співаєш тут, безсовісна. Зі мною співати-розспівуватися найкраще. Слухайте, як у мене переконливо звучить: ди-и-и, ри-и-и, ми-и-и, фи-и-и, си-и-ль, ли-и-и, си-и-и.

Інші літери знову засміялися гомеричним реготом.

- Ти! Ииушка! Хто тебе проспівував би, якби я не ставала поруч з тобою!—заявила літера Д. – Хто дізнався би яку ти ноту береш.

- Та й без мене ти – ніхто, - долучилась до розмови Р.

- Її і так ніхто не проспівує. То вона сама ж вигадала – оте ди-и, ри-и, ми-и., - разом зауважили М, Ф, С, Л. Кожна з нас творитиме звук лише з відповідною голосною.

- Воно то так – та не так… - загадково мовила Е. – Чому мене приставили тільки до Р і я рикаю, мов тигр: ре-е… ре-е… У той же час І яка хитра: стоїть собі як біля М, так і біля С.

- А у неї характер товариський, - подала думку якась літера.

- Так, годі лаятися! – гримнув керівник школи. – Сьогоднішнє розспівуання показало, що на уроці повинні бути присутніми усі наявні голосні – щоб учні не акали, не икали, не екали, а гармонійно проспівували у потрібних нотах усю гаму наших голосних, а вони заслуговують на те! Ось тоді – у злагоді й гармонії – ви досягнете нечуваних успіхів.

- А як бути з Л та М’яким знаком? – запитала С. – Біля мене стоїть О. Ну, й досить! А то співають соль. Навіщо тут ль? Ль… ль… - це мене ображає. Я хочу, щоб співали не соль, а со.

- Ти повинна пишатися таким почесним додатком, - відповів керівник школи.— А, втім, хто хоче, може ль запросити до себе.

Спробували. Виходило: доль, рель, міль, фаль, ляль, сіль, доль... І не погано виходило! Так не погано, що С і О позаздрили і, щоб у них ль не вкрали, не переманили, раптом, запротестували й запевнили, що ль для них - чи не найдорожча літера та ще й з М`яким знаком.