ШИПЛЯЧІ ХОРОМ ЗАСПІВАЛИ

Перед тим, як заспівати ті чи ті пісні хором, хористам треба було ще раз повторити гамми. Але тут голосні, наперед змовившись, вирішили не подавати своїх голосів. А приголосні про це ж не знали! Тож вони – раді старатися! – як «заспівають»:

- Б… П… В… Ф… М… - загубніли губні приголосні.

- Д… Т… Н… Л… З… С… - заворочали язиками ці та інші язикові.

- Г’… Г’… - загекав глотковий Г’.

Голосні не витримали – як засміються! Керівництво школи на цей час з класу вийшло. Тож голосні сміялися досхочу, дарма що вони ж повинні були й вести урок співів та музики. Але своїм сміхом вони хотіли довести, що без них не те що співати – розмовляти нормально навряд чи комусь вдасться. От, мовляв, нас усіх називають ЛІТЕРАМИ. А якщо спробувати сказати чи проспівати це слово без нас, голосних? Вийде ЛТРМ - якась абракадабра, нісенітниця, дурниця!

- Ах, ви ж такі сякі! – не втрималась сонорна Л. – Ми… ми зараз втечемо з цього слова. Спробуйте утворити і проговорити чи проспівати його самі! Що вийде: ІНАИ! Що це ще за ІЕАИ?!

Тут вже настала черга приголосним сміятися. Чого вони під час сміху не витворяли: губні – ворочали губами, язикові - плескали язиками, глотковий Г’ - гекав! А потім вони перелаштувались за участю шуму й голосу. Сонорні – їх менше, лише дев’ять літер – стали попереду, а шумні – їх двадцять три разом з трьома дифтонгами – позаду і як загнусавили, як зашуміли!

А голосні зо сміху падають. Бо замість слів «Сонечко встає і шумить трава…» у приголосних виходило «Снчк вст шмть трв».

Приголосні ж не здаються, бо їх багато - значно більше голосних. Тож вирішили перемогти кількістю і стратегією. Перелаштували свої лави уже за принципом дзвінкості і глухості. Спочатку горланити почали дзвінкі.

- Б… Д… Дь… З…Зь… Ж… ДЖ… ДЗ… ДЗь… Г… Г’…

А коли охрипли, на підмогу долучилися глухі. Ну, хоч глухо, але ж треба про себе заявити – в одних лавах, як не як!

- П… Т… Ть… С… Сь… Ш… Ч… Ц… Ць… Х… К… Ф…

- Ага! Ви ще посвистіть та пошипіть – можливо так заспівається, - крізь регіт запропонувала якась голосна. А приголосні раді й старатися, не відчувши підступної думки. Тож одні прошипіли:

- Жжжжж… Шшшшш… Дж… Ч…

А з ними відразу перегукувались свистячі:

- Ззззз… Ссссс… Дз… Ц…

Отак одні приголосні свистіли, другі – шипіли-шуміли, треті – гелготали, плескали язиками й губами ворочали… А голосні – чимдуж голосили…

Зрештою всі літери – і голосні, і приголосні – здогадалися, що тільки у дружбі може відбутися і хороша пісня, і добра розмова. Тож домовилися більше ніколи не сперечатися заради злагоди в житті.