Діду-фронтовику
Діду, так соромно, аж до сліз…
Ми вборонити його не зуміли…
Ти його нам у долонях ніс:
тільки б ми мріяли і любили…
Ти із лабетів його дістав,
виплекав, випестив – лиш тримайте.
Слів і смаків, почуттів і барв,
ноток і дотиків в нього додайте...
Рідко казали, що вдячні ми,
подвигом мало твоїм пишались…
Тільки у травні гвоздик несли
в куцих вінках на алею слави…
Діду, ти всі ці роки на нас
пильно дивився з своєї зірки…
Не відвертайся в страшний цей час,
в час, як і смутно, і боляче, й гірко…
Майже забули твої пісні,
ті, що вели тебе в сорокових…
Мир, що ти дав нам, у пащу війні,
майже не думавши, кинули знову…
