Ольга
Може, я ще й звусь не до ладу.
Що ж, набравшись гордої відваги,
Я колись, напевно, віднайду
Це ім`я у скандинавських сагах.
Хто ж я? Кажуть, «світла» чи «свята»,
Чи «метелик», чи «богиня смерті»…
Хтозна, може це моє ім`я
Надто таємниче. Чи відверте.
Чи я лиш «Олегова»… Таке
Нам віщують древні монускрипти.
Хтозна, може це ім`я м`яке,
Чи холодне, як закрита крипта.
В імені моєму – даль снігів,
Скандинавські саги чи ворожість.
Якось пробрело крізь ліс віків
І пронесло неймовірну схожість…
Може, це кричали десь птахи?
Може, вікінг називав так доню?
Чи у хвилі, білі, як сніги,
З ним кидались чайки безборонно?
Я не знаю, звідки це ім`я,
І боюсь знайти, коли відверто –
Що, коли не «світла» й не «свята»,
А таки ота «богиня смерті»?..
