Зневірилася правда

з рубрики / циклу «Про долю»

Зневірилася правда геть,

Душею кривить й годі,

Усюди ходить тільки смерть,

При будь-якій нагоді.

Для неї цілий рік жнива,

Коса лиш мелькотить,

Блукає мати, мов мара,

Батько давно не спить.

Вдову обсіли діточки,

Немов горобенята,

А смерть регоче залюбки,

Ох, дочекалась свята.

Залізла правда у куток,

Сидить немов та миша,

Забігла зграйка діточок,

В кутку то тому тиша.

«Чого сидиш, чого тремтиш?

Іди, до людей час,

Так усю віру тут проспиш,

Іди заступись за нас».

Вона обідрана уся,

Запали в неї очі,

Брехня їй також не рідня,

Своє веде охоче.

Вона горланить, годі вже,

Солодка та слизька,

Усім добро лише несе,

Кругом то море зла.

Правду в заручники взяла,

Запхала у куток,

Немов би зведена сестра,

Який із того толк?

Хто віру мав, той розгубив,

Лікті давно кусає,

Вже не один вовком завив,

За що народ вмирає?!

м.Славута,