Дух Правди
Посеред пустища людського
Ти постав у весь свій ріст дебелий.
Мільйони поглядів ненависних
Відбив щитом думок веселих.
Хай хто хотів Тебе здолати,
Провісник істини святої,
Ти йшов по гніву і зависті
Як воїн правди золотої.
Стерпів Ти кривду і образи,
Презирство, зраду рідних душ,
Але Ти йшов у світ рятунку,
Бо знав – Ти істину несеш.
Стрічали Тебе різко та зловісно,
Кидаючи прокльони й ганьбу злу,
Проте ішов Ти твердо в світ нечистий,
Прощаючи братів тих всіх сліпих.
Та як же їм відкрити правди очі?
І внести їм ту ласку, доброту?
Та співчуття у серце, що охоче
На все пристане, та прийме ‒ не все…
Та тільки Ти надії не лишаєш,
Провісник правди, воїн чесноти,
Тому що знаєш всі, хто встав за справу
Давно вже страчені у морі скорботи.
На жаль, така вже доля тих героїв,
Що правду-істину несуть у світ ясний,
Донести іскру у серця – недоля,
Загинуть, так і не дождавшись доброти…
