Порцелянові спомини
Хто бавиться із собачкою, а хтось голубів годує,
Читати вчиться з матусею, шпаківню птахам будує,
Хто вже осідлав санчата, а хто - коня іграшкового.
Радіє серце, як дивишся на них ти знову і знову.
В оселях колись стояло фігурок таких без ліку,
Маленькі їх прототипи – вже люди похилого віку.
Та вічне життя порцеляна не може скульптурі дати
І те, що було «ширвжитком», стає антикваріатом.
На сайт в Інтернеті зайдеш й дивуєшся без упину,
Яку цим гарним дрібничкам високу встановлено ціну.
Грошей ти таких не маєш, а хочеться їх купити,
Щоб споминами дитинства старіючу душу гріти.
2015 р, Харків
