31.12.2018 12:14
Без обмежень
38 views
Rating 0 | 0 users
 © Лепкий Богдан

Не бійся споминів

Не бійся споминів. Ти не дитина!.. 

Була така, як нині, біла днина, 

Як нині сніг, мов лебедині пухи 

Лягав на ниви, дерева, мов духи 

Являлися в імлі, вздовж сонної алеї 

То як гіганти, то знов як пігмеї.


Мов два вужі, повзли снігами сани, 

Мороз скрипів дивними голосами, 

Дорога рівна, грубо снігом вкрита, 

Глушила гомін кінського копита, 

Сойки з стовпа на стовп перелітали, — 

Телеграфічні дроти тихо грали.


Нараз Михань звернув рум’яні лиця,  

Нащіпані морозом: "Ось дзвіниця, 

Ось наша хата... Вйо!" І коні з гірки 

Рванули так, що не потреба й чвірки. 

(Мабуть, і їм до стайні дуже спішно)... 

Згадаєш, й сумно робиться і смішно.


Чого ж так дуже ти спішивсь до хати?

Це ж попівство було, а не палати.

Ані то гори, ані то Поділля, 

Шість днів робочих, сьомий день неділя.

Як заметіль, то хата на подвір’ї 

Стоїть в снігах, немов десь на Сибірі.


А в заметіль таку роби, що хочеш ти!

Ані в сусідство їхать, ні до пошти 

Добитися, щоб прочитати "Діло", —

Хіба селу віддаш себе всеціло, 

Пізнаєш радості його й турботи 

І разом з тим довідаєшся, хто ти.


Бо ти не той, що був ще вчора в місті.

Тамтой пропав, згубився десь без вісті, 

З “сецесією”, з духом каварняним, 

І з колотом міським, турботно-п’яним*,  

З годинником в руці, з тим "треба", "мушу",  

Що думку путає і сушить душу.


Та нині іншим став. Був у стодолі 

І на ріці насовгався доволі, 

В лісок збігав там, де рубають стоси, 

І дивувався, що дівчата босі 

По снігу бігають і снігом б’ються, 

А з хат курних дими так гарно в’ються.


Так, так. Мабуть, і рідний дим, мій друже,  

Для тебе не чужий і не байдужий.

І сосни ті стрункі, що перед ґанком 

Під вечір чорні, а рожеві ранком, 

І берести в ліску і церква, і дзвіниця, —

Те все тобі і в гробі ще присниться.


А що ж казати про людей? Ти з ними 

Колись блукав шляхами казковими, 

На Купала в лісах шукав чар-зілля, 

І почував таємне задовілля, 

Коли Дракона (бий То Божа сило!) 

Іванова десниця побідила.


Ти з ними мандрував крізь нетри-звори 

У Лади храм і в Довбуша комори, 

Аж у Сокільської княгині царство, 

Де довгим сном спить втомлене лицарство, 

Чекаючи, пок гуцул-цар їм скаже:

"Гей, нуте легіні! Вставать пора вже!.."


Що? Ти забув? Та ні! Жартуєш, друже! 

Усе, що ми дітьми любили дуже, 

Понесемо, мов спомини найкращі, 

На другий світ, бо мрії, — непропащі, — 

Як казкове, незриме дивоквіття 

Цвітуть в душі казки тисячоліття.


Вони і віра, що колись здійсниться, 

Що предкам снилась і нащадкам сниться,  

Про що нам пісня птаха синьопера 

Співає нині, як співала вчера* —

То є та сила вічнеє коріння, 

З якого соки тягнуть покоління.


Якщо їх чуєш в своїм серці, брате, 

То не страшні для тебе ні гармати, 

Ні бурі рев, ні туркіт пропелера, 

Будемо завтра, бо були ми вчера, 

Будемо вічно, бо кінця немає 

Усе, що з віри в правду виростає.


***


Так ти вертаєш з міста.... 

В усі грає Джезбенду* шум і туркоти трамваїв, — 

Сплітки*, газети, векслі*, — мряка сіра...

Перехрестись! Доїхав на подвір’я...

Ах, як ті вікна в хаті ясно сяють!

Злізай! Біжи, бо там тебе чекають!



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «У різдвяні свята / Різдвяний вірш | Лепкий Богдан». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Різдво / Пісня | GONTA».

* Вчера — вчора.
* Джезбенд — джаз-банд: оркестр або ансамбль, що виконує джазову музику.
* Сплітки — чутки, звістки, вигадки.
* Векслі — векселі.

Художник Андрій Єгоров.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Щасливий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо