Відвідини Небесної сотні
Тихо поверталися до Києва,
Щулились від холодів бетонних
Ангели з простреленими крилами,
Сотня десь на сорок п’ять мільйонів.
Тихо походжали по Хрещатику,
Заглядали стомлено у лиця:
«Ви колись усі за нами плакали,
Рідні наші, добрі українці.
Ми небесні батальйони бачили,
Крила в них – розірвані, криваві.
Ми вже й ворогів своїх пробачили,
І молились за ворожі лави,
Ми уже літали між окопами,
Спокою у нелюдів просили.
Хтось, регочучи, назвав укропами –
Та затнувсь, коли побачив крила…»
І десь там, між танками розбитими,
Й прямо тут, у Києві бетонному
Плакали вогненною молитвою
Ангели з обличчями знайомими.
Піднялися в небеса невпевнено,
Полетіли за вкраїнським щастям.
Моторошно – крила в них прострелені,
Синьо-жовті стрічки на зап’ястях…
