23.02.2015 11:33
© Тетяна Чорновіл
Пробудження Всесвіту
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
В Зими обіймах Всесвіт скрижаніло
Засніженими снами ціпенів.
Ніщо крізь вікові морози снів
Промінчиком надії не ясніло,
Не провіщало трепету вогнів.
Давно в безмежжі поклику немає,
Щоб Часу лід зігріти до пуття.
О, що це?.. Що? Крізь Простору буття
Ледь чутний сплеск, що ніжністю проймає,
Стікає в пульсу дивного биття.
Хоч дику стужу й зашпори безсилля
Снує холодна хуга ще і ще,
Між зір морозний вакуум пече.
Та знову й знову наростає хвиля
Так лагідно… так тепло… гарячЕ!
Одвічна мерзлота відтала швидко,
В безумстві Часу знемагають сни,
А Всесвіт мчить у сплески дивини.
Ох, як же ніжно ти нуртуєш, Квітко,
П’янкою насолодою Весни!
