Осінній дощ об шибку вибиває
ледь призабутий і сумний мотив.
Похмурий клен задумливо зітхає.
І навіть час свій плин призупинив.
Дзвенять малі краплини кришталем,
та розбиваються об запітніле скло.
Я вийду прогулятись під дощем,
щоб на душі відрадніше було.
Обожнюю чарівну, дивну пору
коли Земля готуєтья до сну.
Маленьке місто задрімає скоро,
Щоби прокинувшись, зустріть нову весну.
