25.03.2015 19:26

лише 18+

222

5 | 5

 © Оксамит

Прощання

з рубрики / циклу «Колись я тобі скажу»

Назвали люди ці квіти ірисами... Любов ніколи не пропадає, вона живе серед людей і нагадує — цінуйте щастя, прислухайтесь одне до одного.Так розуміти й сприймати дотиком природу вміє далеко не кожний художник, а почути й передати биття її серця здатні лише генії... (Ван Гог. ІРИСИ)

Загадковість.., з протиріч, 

Благородство у колір-

П`янким ароматом.

Із незримої лінії

Без межі і границь, 

Свідком стали б іриси блаватні...

Зрозуміть сприйняття...

Дотик ніжності рук, 

Не судилося втілити мрії

На пелюстки ірисів

Тихо впала сльоза, 

Щемна мука оселиться в тілі...

У безумному-вічність...

Із ірисів букет, 

Дивовижного бачення-сила.

На холодному лоні-

Грішний був етикет, 

Де приниження в ласці губила...

Буйний цвіт-талісман, 

Неба чистого-синь, 

Милуватись ірисовим квітом.., 

Берегла-не зберіг, 

Засміявсь-не цінив.., 

На залюблене.., чорним гранітом.

Що в ірисах моїх?..

Заколиште мене.., 

Закохайте у спокій красивий, 

Де мовчання і сум, 

Де веселка жива, 

Де у пам`яті стерлася рима.