Заміноване поле...

з рубрики / циклу «Всеобрій»

Заміноване поле і стежка, сліди за селом.

Заміновані душі і долі гіркою сльозою.

Ще жива Україна, лиш мука гірчить над чолом

І на серці ураза, якої епоха не згоїть.

Ще не вмерла… Всевишній, молю, опустися з небес,

Омофором святим огорни волелюбів одчайних.

Межи сотні Іуд і Пілатів таскають свій хрест,

Наче прокляті нині не світом, а безлічсвітами.

Це сини Твої, Боже. Невже не даси їм руки,

Не ізбавиш од скверни безвинну, заплакану землю?!

На обстріляній ниві ще горсточка стебел тонких,

Які не скалічив душею обділений нелюд.

Нескоримі і вічні, що міццю торкають вишин.

Завмирає сполохано пташка у димнім захмар’ї.

Не спіткнутися б в млі, у вогні не згоріти б, лишень…

Десь поранено тишу у мирі жахливо-примарнім.