Яблуко розбрату
Мир - тятива, що від тертя
порвалася знов. Чим склеїти?
Приборкати чим вогонь,
що шматує полотна?
Держави уперто кістьми торохтять,
мов різностатеві скелети,
яким не сказали:
їх секс неможливий без плоті.
Держави. Кістки - їх народ.
Їм мало в кістках тріщин! -
Наказують отвори
шашіллю
куль
вирізати!
Тим часом як свіжі старійшини
мочать в сортирах
торішніх, -
бійцями обприскують поле,
мов з пульверизатора!
Дешеве сміття смертей.
Життя перетерли в жорнах
голодні
голоблі
глобальноі
геополітики!
А душі, - наівні метелики, -
летять на слова пережовані.
Липнуть до цукру брехні
безхребетні поліпи...
Війна за гучні ідеали...
Війна за примарну символіку...
Якби хоч лягти
без мук
до солдатозвалища!
Якби хоч війна давала
відчути, що ти -
син волі!
Господар своєі землі,
а не "цап-відбувайло"?!
"Мир - тятива." - Аксіома, закон
в пащі амбіцій і скнарості.
Визріло вкотре в чиїйсь голові
яблуко
вічного
розбрату!
Народ є заручником, "язиком"
давньоі пастки, сценарію.
В тисячолітньому стугоні війн
б`ються
нові
біороботи...
© Кучеренко Олександр
