Стомлене
Зачіпала розмову словами загальними,
І крізь зуби, заціплено, рвалася мова.
А ви знаєте, знову я оригінальною
Не зумію вам здатися – хочу до Львова.
Хочу там доспівати натомленій осені
Про смішний, божевільний, замучений спокій,
Щоби серце назавжди, навік заморозили,
Або вирвали зовсім – не надто жорстоко?..
Тільки би не дивитись на це місто бетонне,
Що відштовхує штучним квадратиком світла,
Де шпигають на вулиці очі сторонні,
Де так холодно й марно чекається літа.
Там, у Львові, інакше – без шереху й скрипу
Бродить ранок на банях церков золотавих,
Розбиваються вицвілі стереотипи
І тремтливо пахтить зачарована кава
