Чим лякаєш, мучиш, мила?
Як, оголена, мені
Ти явитися посміла
В сяйві місяця вві сні?
Ти мов гола правда – з туги
Зупиняєш сміхом кров.
В муку сходять твої рухи,
І болить моя любов.
Відгомоном…
Мук нічим тобі не скою,
Бо чуття я лиш твоє,
Ночі правдою тремкою
Поки тужиш – доти й є.
Сміху ясного відгомін
Стихне в хмар леткій журбі.
Сон сяйну тобі на спомин,
Ніч і біль лишу собі.
Оригінал
Чем ты мучишь? Чем пугаешь?
Как ты смеешь предо мной
Хохотать, почти нагая,
Озаренная луной?
Ты как правда — в обнаженье
Останавливаешь кровь.
Мне мучительны движенья
И мучительна любовь...
