Прапрадідова груша
з рубрики / циклу «...із Слобожанщиною в серці назавжди...»
На Харківщині, серед поля,
Старенька груша ще росте…
Колись давно, мать за царя Миколи,
Прапрадід мій садив те деревце.
Тут збудував він білу хату
Створив сім’ю і виростив синів.
Навчив їх землю рідну поважати,
І пам’ятати хутір, той серед полів.
У всіх нащадків різні долі…
Далекі й часом плутані шляхи,
Та повертаються вони до того поля,
Хоча б на мить до рідної землі.
Пройтися полем, де колись стояла хата,
Спуститися до річки, де росла верба…
Скажіть, невже це так багато?
А серце от у грудях ожива…
Колись приїдем, а її немає…
Можливо час й пенечка не лишить…
Та кажуть кров нічого ж бо не забуває,
Раз пам’ятаєм – значить будем жить!
Харків, 04/03/2015
