Оксюморонні пристрасті
У мороці ночі знаходжу прозріння.
Розтріскують губи струмочка сухоти.
Нуля абсолютного бурне кипіння,
Вижарює шкіру з безмежжя навпроти.
Легені голубить свинець атмосфери,
Що пір’ям тендітно розчавлює груди.
Виттям розважаю сіяння печери,
У сповідь вкладаючи вірність Іуди.
І слухає глухо цнотлива розпуста,
Як мертво пульсує граніт по яремних…
Думки інсценують незграбність мангуста,
Ширяючи вільно в просторах тюремних.
