22.05.2015 02:09
for all
67 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Кучеренко Олександр Васильович

Хвороба. Вирок чи виклик?

Хвороба. Вирок чи виклик?

Гієна слизького стра́ху, тваринного відчаю

тихо повзе по змокрілій холодній спи́ні.

Ніякий приборкувач (навіть з числа досвідчених!),  

ніхто(!) – окрім тебе самого – її не зупинить.

Щоразу вона демонструє вповільнені кадри

безглуздої гонки життя твого. Зараз нахлине. 

Сльо́зи пускаєш у бій бойовими ескадрами!

Сльо́зи – це зброя. Та що, коли ворог – пухлина?..

Пухлина в тобі причаїлася, дихає звіром.

То змієм сичить, а то квакає, ніби ропуха.

«Пухлино, давай стрілки наших годинників звіримо?»

А сам собі: «Ліпше сконала б скоріш, ніж розпухла!»

Та часом лиш вирок пришпорює гонщика: «Онко...»

І тільки хвороба(!) сприймається, як наказ.

Зненацька змінилося, скривлене в масовій гонці,  

обличчя, притрушене пилом, у юнака:

– Це вирок? А де ж прокурор? Хто ж назвався суддею?

– Ти сам. Помовчи... Хоч бунтують в тобі адвокати...

Господь – викладач, ти – бурсак. Врешті, всі ми – спудеі.

Хвороба – розмова із богом. І варто звикати

шукати загублені лекціі в зошитах пам’яті

(оцінка за пару – твоя особиста запара),  

а ще... в діалогах душі бути щирим, не спамити,  

себе не неволити – досить тварин в зоопарках!

Сонце твоїх чистих помислів – міра здоров’я, –

може єдине(!) побитися з вітром змін. І... 

Мир... – Він прийде за умов, коли душу боронять

світлі думки, що пройшли через зарозумілість.

Боротися! Ще раз боротися! Знову боротися!

Стержнем життя проростає в тобі боротьба!

Так – боротьба проростає в тобі, як в утробі матері – лотоси,  

щирістю, киснем любові, тепла б’ється грудний барабан.

У битві з думками, що дмуть, як вітри, негативом,  

міцніють зірки́ твого духу, стають яскравішими. 

І твій барабан б’ється в щасті скоріше – я́к би туди не гатили,  

і хто би на радість твою якір смутку не вішав.

Стануть і міцно візьмуться за руки мир, боротьба і сонце!

Гармонія духу – стійка́ запорука успіху і вдосконалення.

Якось проснешся – і зрозумієш, що доти триватиме сон цей,  

доки свій мозок дурницями перериваєш, мов землю каналами.

Люди хворобам покірно вкорятися звикли. 

Однак, нащо падати духом, а тілом – вмирати?...

Бо ж раптом прийде розуміння: хвороба – не вирок, а виклик!

Тим паче, невдовзі з’ясують: пухлина – не ракова.


© Кучеренко Олександр (Саша Обрій).


[/font]

Публікації: Кучеренко Олександр Васильович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 01.06.2015 20:43  © ... => Олена Вишневська 

Дивлячись, бореться людина з хворобою чи ні. 

 01.06.2015 20:43  © ... => Тетяна Ільніцька 

Вырш - автобыографычний...дякую!) 

 01.06.2015 20:42  © ... => Світлана Рачинська 

дякую!) 

 22.05.2015 13:08  Світлана Рачинська => © 

Відчутно замалював... Якось навіть з острахом сприймається текст. Вірш дійсно виклик! Чудово! 

 22.05.2015 08:23  Тетяна Ільніцька => © 

Дуже хороший, потрібний, я думаю, багатьом вірш! Не знаю, що викликало його появу, але хочеться й собі доєднатися до його оптимізму і побажати всім, кого спіткала страшна хвороба, чимшвидше одужати!  

 22.05.2015 07:59  Олена Вишневська => © 

В житті не все так поетично і обнадійливо, на жаль...
Чудово, Саш!