Лицар на чатах
Давно вже зблякли, поржавіли лати.
Хіба що Доля пролетить стрижем.
Самотній лицар ще стоїть на чатах,
Старі руїни чорні стереже.
Неспинний час руйнує навіть крицю,
Вже серед зали – кущик споришу.
Спинись, туристе! Може, я – той лицар.
Клади свій смуток. Я постережу.
