Голос Ольги
Цей місяць на небі – як вижовклий блазень.
Бояри стоять, мов навік заніміли.
Пробач, не любила тебе я, мій князю,
І мушу зізнатись лише на могилі.
«Привезена в жони» - що ще тут сказати?
Свавільне і горде північне дівчисько.
А я ж так хотіла когось покохати,
Щоб мати ще й душу споріднену близько!..
Запізно. Бояри ще ці… Край могили…
Дружинники… Впитися б їм у обличчя!
Вони! Це вони тобі наговорили
Про дань від древлян понад норму щорічну.
Я зміню все, князю, поставлю оброки,
Помщусь по закону… Не тим, кому треба…
Та, Ігорю! Сину ж твоєму - три роки!
На кого лишив ти обох нас під небом?!..
Бояри стоять… Це для них, певно, плачу,
Бо сльози по смерті твоїй обірвались.
І ти мені, - знаю, мій князю, - пробачиш.
Бо що, крім прощення, душі цій зосталось?..
Страшні, дикі кари вчиню я над містом,
На Русь принесу потім мир, нову віру,
Та каменем будуть слова зараз чисті:
Пробач.
Я, мій князю, тебе не любила.
