Захід з черешнями
Нуртує ліс у зеленастій гамі,
Вторить йому зелена хвиля нив.
Небесний шторм, рожевий і безтямний,
Самотню телевежу запалив.
Заходить день. Гудуть аеропорти.
Аж піниться від катерів ріка.
А на столі маленьким натюрмортом -
Черешні перші й глечик молока.
Як трепетні смарагдові каскади,
Ліси стоять,
Закутані в туман.
Поглянь! Вгорі, над нашим тихим садом,
Пливе забутий сонячний Дункан.
До місяця блідого рветься вежа,
Пахтить дитинством глечик молока.
І шторм рожевий, кольору черешень,
І небо, й серце спалює дотла.
