20.06.2015 13:00
для всіх
81
    
  1 | 1  
 © Георгій Грищенко

Придумка

Я її собі придумав

І уяву покохав, 

Коли час придумку схрумав

Я кохану не впізнав.


Потьмяніли зорі в небі, 

Соловейко не співав, 

А уяву при потребі

Я уже не турбував.


Бо вона мене підводить, 

Світ людей не ідеал, 

Кожен сам собі лиш годить, 

Бо життя то є вокзал.


Познайомились раптово

І роз’їхались кудись, 

Сів у потяг і готово, 

У віконечко дивись.

 

Там з’являються й зникають

Різні люди і міста, 

Всі постійно щось шукають

Поки осінь золота


Не примушує завмерти, 

На зупинці десь зійти

І згадати, що ти смертний, 

Час себе в житті знайти.


Починаєш пошук тиші, 

Забуваєш про вокзал, 

Є потреби значно вищі, 

Ніж постійний людський шал.


Засівать життєву ниву

Добротою, щоб колись, 

У старечу пору сиву, 

Урожай заколосивсь.

 

Щоб в пошані в колі друзів

Доживати зміг свій вік, 

Щоби плакати не мусів

В самотині чоловік.



>



м. Київ, 31.10.11.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.07.2015 18:46  Тетяна Чорновіл => © 

Мудрі душевні рядки!
Порада добротою засівати ниву змолоду - дорогого варта!