ЧИЯ Ж ТИ, КИЄВЕ, СТОЛИЦЯ?

Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко

В столицю їду… Мій уклін і вияв

Пошани мегаполісним талантам.

Та парадокс – мене стрічає Київ,

Як і колись, «наречьем» окупанта.

Вдивляюсь пильно в збайдужілі лиця,

Кругом ведуть чужинською розмови.

Чия, скажи, ти, Києве, столиця?

Що відняло̀ тобі сьогодні мову?

Чому лише в підземці солов’їна?

З динаміка лунають назви станцій.

А решту все – руїна на руїні,

На згарищах культури – дикі танці.

Невже чуже вартніше, аніж рідне?

І в горлі кістка впо̀перек не стане?

Та де ж твоя національна гідність,

Горнило Революцій і Майданів?

Під вечір, утомившись, сіла в потяг,

І зразу відчуття, як в рідній хаті.

А десь позаду – у своїх турботах

Безмовний Київ, просто «язикатий».

м.Львів, 19.06.2015

Візьміть участь в обговоренні