24.06.2015 22:25
лише 18+
131
    
  1 | 1  
 © Богдан Дєдок

Закат. Костер потух. Огонь угас

Закат. Костер потух. Огонь угас.

Закончился и в зажигалке газ.

А я смотрю, дыханье задержав, 

Как судорожно бьется у зрачка душа.

Душа, которая так много раз хотела

В отчаянном прыжке покинуть мое тело.

И я, признаться, пробовал ей помогать:

Висеть и падать, резать и глотать.

Но призрак тот, что движет моим телом, 

Давно смирился с трусости уделом.

И, наполяя рот мой эктоплазмой, 

Пускает носом пузыри миазмов;

А в каждый из таких моментов, 

Что должен быть последним кадром в ленте, 

Чужая жизнь летела пред глазами.

Моя ж - цеплялсь и руками и ногами

За здравый смысл, чтоб охладевший разум

С собой не охладил и тело разом.

А в жизни той, чужой, я видел то же, 

Что и меня который год так гложет;

"Так разница же в чем?" - судьбу спрошу я.

"Зачем и почему, какого х*я -

Спрошу, - Куда и с кем, и, наконец, когда

Я должен буду сам прийти сюда?"



Славутич, 24.06.2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.06.2015 09:19  Лідка => © 

спочатку подумала, що червний квадратик біля віршика то він буде про секс,а тут філософія зашкалює

 26.06.2015 08:53  © ... => Каранда Галина 

що в голові крутиться - те і записую, що ж поробиш)

 25.06.2015 14:17  Каранда Галина => © 

от наче тема така серйозна, вірш такий сумний... а мене спочатку на хі-хі пробив вогонь, що, як у дитячій загадці, "то потухне, то погасне", а потім ще й рима до "спрошу я" ... словом, не змогла я настроїтися на хвилю автора, вибачайте вже)))