Лицарю
Милий, я стомилася чекати
І носити за тобою лати.
І кидати з вікон тобі квіти,
На ланцюг дракончиків садити.
Милий, я стомилася сміятись,
Задля тебе зорями вбиратись,
Й, давлячись сльозами й божевіллям,
На рубці пахуче лити зілля.
Я втомилась, що бої всі – грою,
Що я ледве дихаю з тобою,
Що тобі уже нема й різниці,
Вічно дика я чи свійська птиця.
Я сьогодні тихо й безборонно
Випустила… Не собак – драконів.
Вони теж тебе достатньо знають,
Та, як я, сто раз не пробачають.
