Західному вітру
Хмаринами сонце закрите
Аж зціпило зуби, мовчить.
Привіт тобі, західний вітре.
Спочинь на моєму плечі.
Ти зрушуєш кригу і скелі,
Ти зарева шторму женеш,
І в справах таких невеселих
Ти теж натомився, авжеж?
Спочинь, мій хороший знайомий.
Ген вечір вже сипле росу.
Свою предковічну утому
Віддай мені, я понесу.
Залиш мені дикі тривоги,
Вечірнє тавро сургучу...
Я вже не чекаю нікого,
Нічого уже не прошу.
Я маю вже крила лелечі,
До людства мене вже не клич.
Поспи, рідний вітре, на плечах.
А потім полинемо в ніч.
