Шлях до серця

з рубрики / циклу «ПОЕТИКА РОМАНА ВЕЛИЧКА»

Дякуючи за натхнення картині Романа Величка
«Путь к сердцу»

Я шлях у млі побачила не зразу,

І так невчасно рушила в дорогу…

Навіщо йду, долаючи знемогу?

Ступаю спрагло по пустелі часу

Хоч поступ кожен болю завдає.

Та все ж іду вперед незнаним шляхом,

Звіряю напрям думки за зірками,

Бо відчуваю – за зневір пісками

Твоє десь серце калатає страхом,

А в такт йому відлунює моє.

Тобі несу я чарівничу квітку,

Що мрій пелюстя скапує потроху

Й на роздоріжжі вказує дорогу.

Цей шлях лиш мій! Його здолаю швидко,

З чола змахнувши втому на ходу.

На мить лиш здасться – марні намагання,

І з сумом хлине сумнівів орава.

Та ні! Я йду. На сум не маю права,

Бо твоє серце в досвітку кохання

Чекає, б’ється, вірить, що дійду.

Візьміть участь в обговоренні

18.07.2015 21:53 Ганна Коназюк => ©

Чудова, натхненна поезія!
Деже сподобалась!..

18.07.2015 12:37 Світлана Рачинська => ©

Чудово! Так чуттєво... Ах, забракло слів. В улюблене!

18.07.2015 08:48 оксамит => ©

Таня і не зупиняйтесь... треба йти, бігти, летіть, і вірить!!!

Надзвичайно чудово, на таких жінках тримається світ, а чоловіки ще не повимирали остаточно

Гарна картина, і красивий вірш) "Ступаю спрагло по пустелі часу
Хоч поступ кожен болю завдає." - супер)

{#} Пані Тетяночко, чудово! Ваші слова такі живі, буремні, передають справжні почуття. А картина, безумовно, дуже гарна, але така ідилічна, навіть ідеалізована. Вона не має у собі навіть тіні того сумніву, про який Ви пишете, і який передає справжню сутність людської натури.

Чудовий вірш.

Так. Квітку? Вже хочу. Цьом, Таню). Ви таки краща.

чарівно... так майстерно передали душевне сум"яття... тремтлива поезія



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ