28.07.2015 13:41
18+
166
    
  8 | 8  
 © Олена Вишневська

...безіменне...

...безіменне...

Хочеш, бий мене: кидай у серце, як лезом, словами, 

Безпідставними і неминуче отруйними… Вбий!

Вбий усе(!), що я несла для тебе в собі… І між нами

Не залишиться й крихти довіри. Який дорогий


І приречений бути непізнаним трунок любові, 

Коли в світлі шукати лиш відблиск нічних ліхтарів…

Рветься в просинь надія /ледь чутно/, як змій паперовий:

Крила цілі, а сам від пекучих образ обгорів.


І летить… І летить болем спечена куля вогненна!

Відпускаєш на волю той попіл? /Який в грудях жар!/

Скільки ніжності було між нами – тепер безіменна…

Бий словами! То буде, мабуть, вирішальний удар…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.08.2015 20:58  Сашко Новік => © 

сподобалось

 01.08.2015 20:47  © ... => Світлана Нестерівська 

..... згодна! Дякую Вам щиро!

 30.07.2015 09:18  оксамит => © 

Оленочко, маленька дівчинка з ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ... відчувається і сльози біжать... ТРИМАЙСЯ!!!!!!!!!!!! зазвичай цей біль робить нас сильнішими!!!

 29.07.2015 22:11  Ганна Коназюк => © 

Сильний твір! І за звучанням, і за формою, і, безумовно, за змістом!!!
Надзвичайно!!!

 29.07.2015 22:04  Ігор Рубцов => © 

З одного боку, хочеться вірити, що це твоє літературне осмислення чужої правди життя. З іншого, без справжніх переживань не народити красиве поетичне "дитя". А відчуття знайомі, ой як знайомі. Ет, життя! Серце стрепенулося у спогадах. Багато живу, чи що? Мудрим став? Таким собі все розуміючим? Ну що тут казати? Здорово!

 29.07.2015 21:13  Тетяна Чорновіл => © 

Сувора, навіть драматична поезія!
Нехай минає...У спомини...

 29.07.2015 21:12  Світлана Рачинська => © 

Безіменне, непізнане - як знайомо..... Неймовірно, сонечко!

 29.07.2015 08:06  Тетяна Белімова => © 

Оленочко, відчула біль твоєї ЛГ як власний. Нехай жар мине скоріше! Бажаю їй щастя))

 28.07.2015 22:34  Серго Сокольник => © 

ЖЕСТЬ, Оленочко)))

 28.07.2015 18:24  Тадм => © 

а словами таки завжди удар вирішальний - найбольючіший... майстерно, Оленко!

 28.07.2015 18:18  Панін Олександр Мико... => © 

Надзвичайно, фантастично чудовий вірш.

Відносно - вирішальний удар - не дочекається.

Емоціїї магічно виструнчились на папері рядочками, загальний нерв вірша - оптимістичний (!), у героїні - безліч сил для боротьби,

Вона віддає енергію цілком, їй воздасться сторицею.

Є одна метода (вживати обережно), треба подумки хмикнути, подивитись на суб`єкт, як на хробачка, зверху вниз, і він стане такий миршавий, маленький, наче " миша, ні, наче кріса..." Небезпека у тому, що потім не вийде повернутись до закоханості..

А ельфеня ще й потиличників надавало би... але ми не будемо вже так жорстоко, ми ж бо -  гуманісти, пся крев!

Зичу усіх гараздів та успіхів.

 28.07.2015 17:00  Каранда Галина => © 

такий складний розмір, а виписаний бездоганно (тільки мені незвичний наголос на перший склад в слові було, тим більше, що в наступному рядку є буде), але то я вже вередую)
Мені форма дійсно дуже сподобалася.