...безіменне...
Хочеш, бий мене: кидай у серце, як лезом, словами,
Безпідставними і неминуче отруйними… Вбий!
Вбий усе(!), що я несла для тебе в собі… І між нами
Не залишиться й крихти довіри. Який дорогий
І приречений бути непізнаним трунок любові,
Коли в світлі шукати лиш відблиск нічних ліхтарів…
Рветься в просинь надія /ледь чутно/, як змій паперовий:
Крила цілі, а сам від пекучих образ обгорів.
І летить… І летить болем спечена куля вогненна!
Відпускаєш на волю той попіл? /Який в грудях жар!/
Скільки ніжності було між нами – тепер безіменна…
Бий словами! То буде, мабуть, вирішальний удар…
