Розмова з Львовом
Відмежувала в коліях минуле,
Лишила в них вологу зелень трав.
Я Львів, напевно, досі не збагнула.
А він мене одразу розгадав:
Спитав мене, з якої вийшла хащі,
Чому не тягнусь зовсім до людей.
Сказав до мене: «Ластівко пропаща!
Вам не відчинять жодних так дверей.
Маленька пані, ви ж – майбутня жінка!
О змилуйтесь, де ваш жіночий шарм?..
Життя слизьке – немов моя бруківка.
Не кожен крок вас піднесе до хмар.
Хай вам з крамниць моїх дарують квіти,
Пробачте за частенький буревій.
Передавайте Вінниці привіти.
Я в гості завітав би, та старий…»
