Котик спить
Метушнею, сумішшю із сліз
Рветься місто у червневу повінь.
Котик спить. І сниться йому ліс –
Темний, неосяжний, безборонний.
Там він диким бігав по гілках,
Три життя назад – або чотири.
Місто? Люди? Опівнічний страх?..
Котик спить. Маленький. З серцем звіра.
Завтра встане, знов замуркотить,
Буде виглядати у віконце:
Де там той предвічний ліс шумить
І гілками закриває сонце?..
Поки що – тихенько, не ходіть,
Не шуміть, хай стихнуть грозовиці:
Котик спить. Маленький котик спить.
Хай йому прадавня дикість сниться.
