Ранньоосіннє
Нас веде по стежині
Споконвічне сумління,
І обпалені трави
Ріжуть ноги у кров...
Одяглась батьківщина
У червоно-осіннє,
І злітає у далеч
Довоєнна любов...
Наші душі закуті.
Наші долі розбиті.
Наче сни Маргарити
Про наступну весну...
І поранений Майстер
У бажанні зустріти
Заплітає в долоні
Молоду сивину...
І не хочеться вірить,
Що кінчається літо...
От воно і скінчилось...
Та його й не було...
Все закінчиться миром.
Тільки серце розбите,
Мов душа, розболілось...
Наче все... Відлягло...
