Штиль
Прощай, прощай, чужа мені людино! Ще не було ріднішого, як ти. Ліна Костенко
Заснули бурі, обіймає штиль. . .
Думки шалені укладаю стосами.
Любов пішла, торкнувшися ледь косами. . .
Мені до тебе безкінеччя миль.
Зламаємо омріяний паром,
Усі надії скинемо у Лету ми!
Що до основ оспіване поетами,
Не осягнути, певно, нам обом.
Безжально час поїсть усі сліди,
Не впише наше щастя у історію. . .
За те, що я ім`я твоє повторюю,
Мене надмірно, любий, не суди. . .
