МРІЯ
Мрія – це пересування в тісній,
темній кабінці ліфту.
Мрія – це воля палка́ всередині
(хоч безліч у клітках птахів є),
вихор, що трощить трампліни на друзки.
Тільки аби вцілів ти,
вітру поривом підхоплений.
Тільки дочи́ста довірся стихії!
Ось вона – мрія,
яка садовить
відчайдух, що спізнились, на потяг.
Мрія – відверта розмова,
коли сам на сам, зазираючи в серце.
Мрія – це вічність,
яку неможливо відкласти на завтра,
на потім.
Мрія – бажання: щоб завше тривало,
і щоб не кінчалося все це.
Всесвіт не дасть більше того,
ніж влізе
в пригоршні щирих очікувань.
Мрія, однак, – не квиток на трамвай,
що купив, у компостер просунув і
впевнений, гордий,
сидиш,
наче коваль,
що долю для себе вночі кував
серед пітьми непроглядних оман
і посеред вагань та сумнівів.
Мрія – це стати самому тим ковалем,
впоратись вперто з підковою.
Блиск її тіла залізного –
сяйво старань, віри в себе, у простір... і
феї казкові прийдуть –
випадковості,
ті, що не є випадковими.
Друзів покличуть в життя –
тих, що стануть в нім
свіжим, розгорнутим розділом.
© Саша Обрій.
