Маестро Вінсент
Маестро!
Я вже здавна хотів
з вами про це…
Та завжди
не вистачало світла,
бо відколи райдуга
пропила кольори
(всі – до останнього),
Дощ, торкнувшись землі,
повертається до неба.
Я вже здавна хотів
з вами про це…
Та, на жаль,
стежки обходили мене
(десятою стежиною),
а доля щовечора
зараховувала
до останьнього батальйону
нічних метеликів.
Я вже здавна хотів
з вами про це…
Та не знайшов
жодного соняшника
в Гефиманському Саду,
тільки апостолський меч,
прикритий іржою і кров’ю
та відсікнуте вухо сотника…
Та, мабуть,
не будемо про це,
Маестро!..