В прижиттєвому виданні
Хмари, ліс, гірські хребти
Зійдуть хай в рядки останні
Запальної марноти.
Бо не те щоб дуже сильним –
Сил немає вже давно, –
Витривалим і стожильним
На віку мені дано.
Захмеліти від заходу
Ледь рожевого пиття,
В рим танку крізь сну незгоду
Поринати в забуття.
І, пробуджений туманним
Сонця першим промінцем,
Я рядкам нічним жаданим
Не довірюся тихцем.
В ополонку краще кину,
І, коли заледеню,
В шаманській мольбі крижину
Простягну навпроти дню.
Як творіння після гарту
Не розтопить сонце враз,
Значить жити вже не варто –
Мій настав останній час.
_________________________
Пусть в прижизненном изданье
Скалы, тучи и кусты
Дышат воздухом преданья
Героической тщеты.
Ведь не то что очень сильным —
Силы нет уже давно, —
Быть выносливым, двужильным
Мне на свете суждено.
Пить закатной пьяной браги
Розоватое питье,
Над желтеющей бумагой
Погружаться в забытье.
И, разбуженный широким,
Пыльным солнечным лучом,
Я ночным нетрезвым строкам
Не доверюсь нипочем.
Я их утром в прорубь суну
И, когда заледеню,
По-шамански дуну, плюну,
Протяну навстречу дню.
Если солнце не расплавит
Ледяной такой рассказ,
Значит, я и жить не вправе
И настал последний час.
