Сонце зблиски ллє безсилі,
Між заслонами льодів,
В перламутрі заметілі
Блідо скніє з-за хребтів.
Заметілі не здолати
Промінців жагу тремку,
Й вітер марево кудлате
Не вколошкає в танку.
Заметіль нічна – то інше:
Чорний ліс і чорний сніг.
Твою долю, чоловіче,
Крізь вітри швиргне до ніг.
І помреш за крок від дому,
Впавши в сніг у млі густій,
Мов у безвість невідому
Без доріг і без надій.
_____________________
Светит солнце еле-еле,
Зацепилось за забор,
В перламутровой метели
Пробиваясь из-за гор.
И метель не может блеска
Золотого погасить,
И не может ветер резкий
Разорвать метели нить.
Но не то метель ночная:
Черный лес и черный снег.
В ней судьба твоя иная,
Безрассудный человек.
В двух шагах умрешь от дома,
Опрокинутый в сугроб,
В мире, вовсе незнакомом,
Без дорожек и без троп.
