Сповідь
Поглянь на мене, мамо, блакитними очима,
Я - зірка, що яскраво для тебе миготить.
І не ридай, рідненька: душа неопалима...
Ніхто не переріже незриму нашу нить!
Пробач, що обманути посмів, моя голубко,
Але не міг інакше, лиш - на передову!
Усе, чому ти вчила, усотував, мов губка,
Тож відвертав затято хмарину грозову.
Було це ніби вчора:маленький першокласник
Про козаків на сцені поезію читав.
Вони за рідну землю, не за чужу - за власну
Боролися завзято. Ввійшов до їх я лав.
На випусному в школі... ти пам`ятаєш, люба,
Як син уже дорослий ніс гордовито стяг?
І як ходив на пари сміливо з довгим чубом,
Запалював любов`ю бажання до звитяг?
Пробач, моя матусю... що я такий у тебе...
Не буде вже невістки... дитячого плачу́...
Ти не мовчи, зізнайся, якщо тобі щось треба,
Я ангелом із неба до тебе прилечу!
