15.09.2015 09:33
18+
135
    
  6 | 6  
 © Оля Стасюк

Тихенький край

Тихенький край

Тихенький край, з калини і барвінку, Мета царів і мрія королів. А наш народ не вимер, наче інки, Не відцурався рідної землі. Стояли міцно. Землі – неозорі, Від териконів – до високих гір. Не всі втекли далеко, аж за море. Не всіх загнали в крижаний Сибір. Трава росла між сірими хрестами, Лягали сім’ї під один горбок. А дітвора тягнулася до мами, Просила українських казочок. І дивувались вороги-сусіди, Слова котились, як отруйна ртуть: «Вогнем косили, не давали хліба, А ти диви – ростуть собі й ростуть!..» Пройшли віки. Вернувся чорний вітер. Летять снаряди, кача знов пливе… Погляньте: за вікном сміються діти. А значить, наш народ іще живе.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.09.2015 22:23  Ірина Мельничин => © 

Я... Я навіть не маю, що сказати!!!! Чудовий вірш! Не вимрем, звичайно ж, не вимрем.:-) Я в це щиро вірю)). Вірш дуже душевний і такий...такий....ох!)))

 16.09.2015 08:42  Тетяна Белімова => © 

Олю, наш народ іще живе, бо у нього такі діти, як ти! Дякую за цей твір!!!

 15.09.2015 23:06  Панін Олександр Миколайович... => © 

Дуже добре.

 15.09.2015 13:00  Світлана Рачинська => © 

Оль, кожне твоє слово пройшло крізь моє серце. Ти Талант, не втомлююсь повторювати. Дуже...

 15.09.2015 12:06  оксамит => © 

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!, напевне те, що відчуваю не висловлю... Мої найближчі знаходяться там, щоб наш народ ЖИВ!