Оля Стасюк І раптом
І раптом стали чужі ці люди,
І раптом простір прорвався навпіл,
І стало марно чекати чуда,
І марно – сипати дрібно жарти.
На двісті тріщин скололась стеля.
Між нами виріс столітній айсберг,
І марно пахли тремкі жерделі,
І марно квітли в картині айстри.
В кімнаті стала пекельна тиша,
Між стін нам стало занадто вузько.
В мені скололося стільки тріщин,
Що я розсипалася на друзки.
20.09.2015 10:39 Сашко Новік => © |
 класні друзки |
20.09.2015 07:54 Тетяна Белімова => © |
 Все це бувало і не раз, а може, раз, але точно траплялося з кожним. Тому зрозуміло. Близько. |
19.09.2015 01:33 Серго Сокольник => © |
 Зберіть себе. Ще ой як не час) |
18.09.2015 14:09 Олена Вишневська => © |
 чудово, Олю, хоч і відчуття далеко не таке... |
18.09.2015 11:14 Каранда Галина => © |
 знайоме відчуття... коли раптом все стає марним. дуже гарно передала. |